В житті кожної людини є вирішальні   періоди, коли вона накопичує знання, вміння, навички, досвід - одним словом вчиться.

Як здорово, що людство винайшло школу, де дитина крок за кроком оволодіває основами наук, розвиває мислення, пам'ять, виховує в собі кращі людські якості, поступово стає особистістю, - і все це під чуйним керівництвом вчителів, вихователів, батьків.

Все у світі взаємозв'язане . Так, погодьтеся, без школи, без вчителів поступ цивілізації був би просто неможливим . Це - аксіома . Тому нам, учасникам краєзнавчого гуртка Вергунівської школи, дуже хочеться дослідити історію своєї рідної „ Альма-матер „ .

Звичайно, ми не зробимо відкриттів та й події, людські долі, котрі збираємось висвітлити, не претендують на глобальні і видатні, однак нехай писемна історія нашої школи залишить свій слід у сьогоденні і перейде разом з нами як спогад у майбутнє, допоможе пізнати минуле і спланувати завтрашній день.

Наша школа, де ми вчимося, сторінки історії якої хочемо перегорнути, має, як і кожна людина, свою біографію.

Хочеться щоб у цій роботі якомога більше відкрилася своєрідність традицій нашої школи, творчі пошуки і досягнення педагогів різних років, внесок учнів у підвищення рейтингу рідної Вергунівської школи.

Починаючи   досліджувати   сторінки   історії   нашої       школи,   ми пересвідчилися, що в літературі ця тема зовсім не розкрита .

Оскільки архівні установи для нас поки що недоступні, то деякий матеріал ми змогли розшукати на сторінках районної газети „Вісті Хорольщини", а також використали досить надзвичайне історичне джерело -класні журнали за різні роки .

Потрапили до нас і учнівські зошити за 1938 -1940 роки, які теж є цікавими історичними пам'ятками.

Основним же джерелом для написання даної історичної розвідки стали спогади старожилів села Вергуни, які в різні роки навчалися у нашій школі, матеріали з сімейних архівів вчителів-ветеранів педагогічної ниви, свідчення місцевих краєзнавців про події і людські долі, пов'язані з історією школи у Вергунах, документи із шкільного архіву .

Церковно-парафіяльна школа в нашому селі була збудована при Вергунівській церкві на кошти поміщика І. Базилевського приблизно в 1801-1805 pp. Про це нам повідомив місцевий краєзнавець Пітченко Ф.Г. „ ... 1805 г. на средства помещика Йвана Базилевского построена Христо-Рождественская церков . При церкви крупная церковная библиотека , дом священника и церковно-приходская школа „ .

Морок століть приховує від нас події шкільного життя у Вергунах XIX ст. Мабуть, деякі дані про це можна знайти в архівах, можливо, в майбутньому хтось із нас впорається із цим завданням . А поки що використаємо факти із спогадів Шкіленка K.M. (1913 -1997 ), - який свідчить, що до революції 1917 р. у Вергунах була церковно-парафіяльна школа, де викладала Пріська Федорівна Яновські . Можливо, це родичка, а то й дружина отця Миколи Яновського, священника Вергунівської церкви .

З розповідей односельчан ми, також, дізналися, що на початку XX ст., можливо, в 1905 році, у Вергунах було відкрито земську школу, будівля якої у хорошому стані зберігається і донині . Як цікавий факт відзначимо, що сьогодні в цьому помешканні проживає Світлана Олександрівна Сторчак, теперішній директор нашої школи . Взагалі-то, історія земської школи у Вергунах зовсім не досліджена, очевидно, що це питання потребує копітких архівних пошуків, які ми плануємо здійснити в майбутньому . Мало відомостей у нас і про довоєнну історію Вергунівської школи, знаємо тільки, що двоповерхова школа в селі Вергуни була побудована ще до Великої Вітчизняної війни . Тут опановували ази наук діти не лише з Вергунів, а й зі Стайок та Ульянівки.

В історії нашої школи, як і в долі людини, були трагічні сторінки . Одна з них - період масових репресій 30 pp. XX ст., коли гинули ні в чому не", повинні люди . В першу чергу постраждали представники сільської інтелігенції. Так, у

1935 році було репресовано вчителя географії Вергунівської школи, колишнього офіцера, якого так любили учні, Тараненка Івана Петровича . Його звинуватили у створенні ворожої організації „За вільну Україну".

Зі спогадів Чернушенко Галини Костівни та Колядинської Марії Іванівни, які навчалися в нашій школі в 1936 - 1944 рр., ми дізналися, що перед війною директором школи був Покотило Олександр Федотович, вчителями Волошин Самійло Степанович, Остапенко Олександр Іларіонович . Школа розташовувалася у кількох приміщеннях, окремо початкові і старші класи, одне з таких приміщень було розташоване поблизу Вергунівської церкви . Як і церква, цей будинок дуже зруйнований . В школі проводилася велика позакласна робота . Сивочолі бабусі й дідусі розповідають, як готували до різних свят концерти : вчили вірші, співали і танцювали . При Будинку культури, який тоді називали „колбуд", працювали музичний, співочий, танцювальний гуртки . Декілька разів на тиждень відбувалися кіносеанси, правда, переважно показували „німі" фільми . Класи були переповнені, по 30-40 учнів, причому навчалися в дві зміни . Під час війни, згадує наш односелець Юхименко Сергій Іванович, заняття в школі, також, відбувалися за що і постраждав тодішній директор Понежа Юхим Матвійович . Його заарештували і засудили до заслання за співробітництво з фашистськими окупантами . Хоча, якщо розібратися, хіба це злочин - навчати дітей ?! Жителі села пам'ятають, що в часи окупації в нинішньому приміщенні школи фашисти розмістили склад, а, відступаючи, спалили, залишились лише стіни . І ось тут, складаючи літопис рідної школи в повоєнні роки, ми використали незвичайне історичне джерело -класні журнали за різні роки, які чудово (і на щастя ! ) збереглися в шкільному архіві і які люб'язно передала в наш музей нинішній директор школи, велика патріотка краєзнавчих пошуків, Сторчак Світлана Олександрівна . З великим хвилюванням і душевним щемом відкривали ми пожовклі сторінки цих головних шкільних документів . Виявляється, заняття у школі було відновлено одразу ж після визволення району від німецько-фашистських окупантів . Перші записи в журналі датовано 18 вересня 1943 року

А ось коли ми уважно гортали пожовклі сторінки зошита з математики учениці 8 класу Вергунівської школи Божко Марії за 1938 рік, то переконалися, що теореми і задачі „цариці наук" були складнішими, ніж ті, які розв'язують сьогоднішні восьмикласники.

Звичайно нас, як істориків, зацікавили записи в журналі 6 класу за 1943- 44 p.p. з предмету „Історія" . Виявляється, 12-13 річні підлітки детально вивчали історію СРСР, всесвітню історію XVIII ст., тоді як сучасні 5-6-класники всього лише оглядово знайомляться з найважливішими подіями історії України та здійснюють дослідження стародавніх цивілізацій Єгипту, Греції, Риму .

Яскраві підручники, карти, різноманітні посібники, красиво роздруковані „Робочі зошити" - дійсно, сьогодні навчання легше і цікавіше, ніж 50 років тому.

Отож, проаналізувавши сухі цифри, за якими людська праця, старанність і сподівання, порадившись з досвідченими педагогами, опрацювавши спогади колишніх випускників Вергунівської школи, ми прийшли до усвідомлення об'єктивності причин того, що успішність в перший рік мирного життя була нижчою, ніж сьогодні . Це, власне, сама історична обстановка в 1943-44 p.p. : переростки переобтяжені важкою селянською працею, здобуванням хліба насущного, відбудовою зруйнованого війною господарства . Мабуть, на навчання часу і сил залишилось мало ... Умови життя селянських родин в повоєнні роки були дуже важкими і суворими . І все ж, навіть в таких скрутних умовах повоєнної розрухи, діти тягнулися до знань, були серед учнів Вергунівської школи свої відмінники :

Полупан Ярина Сергіївна ( 1934 р.н. )

Синяговська Олександра Назарівна ( 1934 р.н.)

Глущенко Ганна Ульянівна (1933 р.н. )

Химич Лідія Іванівна ( 1930 р.н.)

Випадково збереглася в одному з журналів „Відомість про видачу зарплати вчителям і техперсоналу Вергунівської школи за листопад 1943 року", з якої ми дізналися, що директором школи в той час був Буймола Дем'ян Леонтійович, педагогічний колектив складався з дванадцяти вчителів техперсоналу з трьох працівниць .

Серце наповнюється гордістю за державу, яка не тільки змогла встояти у двобої з ворогом, а й одразу ж взялася за організацію освіти підростаючого покоління .

З допомогою Сторчак CO. нам вдалося встановити прізвища директорів які очолювали Вергунівську школу у різні роки .

Про кожного з цих Вчителів можна почути багато хорошого з уст їх колишніх учнів . Так, Руденко Олександр Мусійович доклав величезних зусиль, щоб відбудувати зруйновану двоповерхову школу, прибудувати з двох сторін ще по дві класні кімнати та актовий зал. В 1967 році відбулося урочисте відкриття нового приміщення Вергунівської восьмирічної школи, про що на фасаді школи прикріплено пам'ятну табличку.

В нашій школі є і учительські династії . Вчителем початкових класів працювала Євтушенко Марія Іванівна - завжди ввічлива, коректна, готова допомогти і порадити . А сьогодні вчителюють у Вергунах її доньки - Боріна Олена Миколаївна, визнаний фахівець з біології та хімії, людина, закохана в природу, вчитель вищої категорії, та Павлік Тетяна Миколаївна, педагог-організатор, автор і режисер всіх заходів і свят у нашій школі.